Чи потрібно вчити дитину здавати здачі


 

chi_potribno_vchiti_ditinu_davati_zdachi.jpg (96.28 Kb)Чи вчити свою дитину давати здачіВ якому віці варто вчити дитину давати здачі? Як навчити правильно відстояти свої інтереси? 

Для багатьох батьків ці питання є каменем спотикання у вихованні. Батьки плутаються в переконаннях з приводу здачі. Деякі дотримуються думки, що битися не можна, інші що необхідно відповідати на удар ще більшим ударом. А в голові у дитини виникає каша. Адже мама з татом вчать, що не можна битися, але і в той же час, стверджують що дитина повинна вміти давати здачу, захистити себе чи постояти за себе.

Давайте розберемося з цими поняттями
  1. Дати здачі.
  2. Постояти за себе.
  3. Навчитися захищатися.
Це абсолютно різні поняття. Дати здачі - це відповісти ударом на удар. Робити це потрібно відразу, або не робити взагалі (як то кажуть, після бійки кулаками не махають). Мета - дати кривдникові зрозуміти, що "до мене краще не лізти". Але діти не завжди правильно розуміють значення цього виразу. Іноді непросто відрізнити агресію від випадковості. Діти, особливо в школі, постійно в русі, вони метушаться, штовхаються, наступають один одному на ноги ... І що ж, на кожен випадковий поштовх або на ногу наступили, у відповідь повинен бути удар? Що вийде в підсумку? Дитина, що неправильно зрозуміла значення слів "дати здачі" буде штовхати всіх підряд. Так, її/його боятимуться, будуть цуратися, приймати за ненормального, але, як не дивно, дитина все одно буде постійно ходити в синцях. Парадокс? Прикладів - безліч!
chi_potribno_vchiti_ditinu_davati_zdach2.jpg (73.12 Kb)
Постояти за себе - це значить не дати себе образити. Тут важливо вийти з конфлікту і при цьому зберегти "фізичну цілісність" і гідність. Той, хто вміє постояти за себе - як правило, миролюбна, доброзичлива людина, впевнена в собі, сильна духом і фізично, яка не почне першою, чи не скотиться до образ, адекватно оцінить ситуацію. Таких завжди поважають, і на таких нападають рідко, тому що конфлікт припиняється ними іноді за допомогою декількох фраз. Мабуть це те, до чого треба прагнути.

Якщо напад все ж відбувся, важливо вміти захищатися. У цьому випадку на перше місце виходять фізичні дані людини (дитини): реакція, спритність, сила. Як правило, тому, хто вміє постояти за себе, хоча б раз доводилося захищатися. Тут дуже важливо не перевищити межі необхідної самооборони. Потрібно дати кривдникові зрозуміти, що його дії безрезультатні, не більше. Важливо вміти оцінити ситуацію і вчасно зупинити себе. А для цього необхідно зберігати спокій. Цьому навчитися непросто. Допомогти можуть спортивні секції єдиноборств, якщо пощастить з тренером, тому що в єдиноборствах, дуже важлива духовна складова виховання, а багато тренерів часто упускають її, спираючись на «фізуху».

Хлопчики завжди повинні знати – жінок (дівчаток) бити не можна! Це повинен міцно засвоїти ваш син. А якщо дівчатка нападають? Адже таке зараз, на жаль, не рідкість. Відходь, закривайся руками, постарайся піти, але не бий! Чоловік, який ударив жінку, руйнує в собі якийсь психологічний шлагбаум. Його природне завдання - захищати жінку!

Все, написане вище, більше стосується школярів. Що стосується взаємин в пісочниці, то у віці до 3 років діти ще не зовсім усвідомлюють себе, як особистість і діють більше на підсвідомому рівні. Тут батькам важливо розглядати цю підсвідому агресію, як у своїй дитині, так і в дітях, з якими вона грається, і намагатися якнайменше контактувати з агресивними дітьми. Вчити давати здачі в цьому віці - велика помилка. Потрібно постаратися пояснити дитині, що діти поводяться по різному, що це погана поведінка, і так поводитися не варто.

Батькам необхідно як припиняти агресію своєї дитини, так і ставати на захист, якщо ображають її. Досить просто розвести дітей в сторони, твердо сказати агресору "припини" і пошкодувати постраждалу сторону. Не можна в цьому віці пускати справу на самотік.

Дитина, особливо в дошкільному віці, ще важко орієнтується, де вона нападає, а де захищається. Адже вона може вдарити дитину, що стоїть поруч, яка просто ненароком зачепила лопаткою. І на її думку, це просто відсіч своєму кривднику.

На прикладі старшого покоління, дитина повинна вчитися домовлятися словами а не руками. Дитя має об'єктивно сприймати поведінку кривдника, і обрати найефективніший спосіб відсічі. 

Всі батьки хочуть, щоб їх дитина виросла гармонійною та вихованою. Уміння вирішувати конфлікти мирно багато чого варте. Тому необхідно виховувати у своєму синові чи доньці вміння завжди домовитися, і вийти з ситуації без бійки. Це цивілізований спосіб вирішення конфліктних ситуацій, який принесе малюкові в життя чимало корисного.

Моя дитина не хоче писати та читати: 
що робити?

З цією проблемою, нажаль, стикається більшість батьків нашої країни. І причина проблеми проста — дитина не розуміє, навіщо їй це потрібно. Тобто немає мотивації. Головне тут — не намагатися мотивувати її цукерками чи якимись винагородами. Тоді вам прийдеться кожного року збільшувати винагороду, він буде випрошувати оцінки у вчителів і нічим хорошим це не закінчиться ні для вас, ні для нього. А закінчиться це все тим, що за випускні екзамени треба буде купувати автомобіль.

Те, чого треба досягти — це бажання вчитися, яке йде зсередини, внутрішній потяг знати більше, потяг вміти більше. Це формування особистості і, як ви розумієте, за день сформувати характер неможливо. Тому перше, що нам потрібно — це час. Друге — це ваша наполегливість. Ви маєте прикласти досить багато зусиль.

А тепер конкретно:

1. Треба пояснити дитині, як взагалі живе людина у суспільстві: звідки вдома береться їжа, звідки беруться іграшки та солодощі, білети в цирк чи театр. Тобто звідки беруться гроші. А звідси випливає — як і навіщо люди працюють, як знаходять роботу, чому хтось заробляє більше, а хтось — менше. Адже все просто: людина знає багато, вміє багато, тому може допомагати людям на своїй роботі — і за це їй платять гроші.
Тобто чим ти більше знаєш і вмієш, тим більше заробляєш. І якщо ти вмієш щось одне — ти можеш працювати тільки в одному місці, а якщо вмієш багато чого, то вибираєш серед багатьох робот, яка тобі більше подобається.
І це все треба сказати не в один вечір нудною нотацією, а потрошку звертати увагу дитини на ці речі кожного дня. Наприклад, ви їдете у маршрутці — і запитуєте у сина, чи знає він, звідки тут крісла (якщо вони гарні, використовуйте тільки яскраві і красиві приклади). Швидше за все, він не знає. Розкажіть, що багато людей їх роблять на спеціальному заводі, що вони вміють робити такі гарні речі, бо добре вчилися робити ці крісла. А тепер нам є на чому сидіти, а їм за це заплатили гроші і ці робітники щось собі купили. Щоб чітко просліджувався зв'язок: уміння (знання) — користь — гроші — їжа, машина, одяг, іграшки і т.д.

2. Окремо зверніть увагу на письмо. 
Ідеальна картина — ви не заставляєте та не просите дитину писати, вона сама пише тому, що розуміє, що це потрібно їй. Поясніть їй, що ви писати вмієте, завдяки цьому ви заробляєте гроші на роботі, можете написати листа подружці, можете записати рецепт смачної страви (придумайте ще приклади, які будуть зрозумілі та близькі дитині). А те, чи буде вона уміти писати — це її справа. І саме вона матиме проблеми, коли не вмітиме писати. (Тільки намагайтеся говорити жартома, щоб це не звучало як ультиматум чи погрози). Звертайте увагу на професії, де треба вміти писати, наприклад, людей, які оформлюють вуличні вивіски.
«Уяви собі, доросла людина — і не вміє писати. Смішно? Звичайно. А ти вже майже дорослий.», «А давай напишемо листа Діду Морозу!», «Невже у тебе в класі є хтось, хто не вміє писати?!! Умора!» — такі на перший погляд прості прийоми також працюють. Бо не вміти писати — це просто смішно, — такий лейтмотив усіх ваших слів.

3. Для того, щоб писати, треба багато тренуватися. Тому також звертайте увагу дитини на реальні ситуації в оточуючому світі, де люди вміють щось робити тільки завдяки тому, що багато тренуються. Наприклад, як швидко і правильно рахує касир гроші в супермаркеті. Адже якщо він помилиться, то отримує меншу зарплатню.
Головне, що ви маєте зробити — звертати увагу дитини на ситуації та людей у навколишньому середовищі, які ілюструють те, що вчитися потрібно. Вчитися писати, рахувати, вчити різні науки. Бо ці наочні приклади допоможуть йому все зрозуміти набагато краще, ніж будь-які ваші слова.

ПРО МУДРЕ ВИХОВАННЯ 

Якось до одного села прийшов і залишився жити старий мудрий чоловік. Він любив дітей і проводив з ними багато часу. Ще він любив робити їм подарунки, але дарував тільки крихкі речі. Як не намагалися діти бути акуратними, їх нові іграшки часто ламалися. Діти засмучувалися і гірко плакали. Проходив якийсь час, мудрець знову дарував їм іграшки, але ще більш тендітні. 
Одного разу батьки не витримали і прийшли до нього: 
- Ти мудрий і бажаєш нашим дітям тільки добра. Але навіщо ти робиш їм такі подарунки? Вони намагаються, як можуть, але іграшки все одно ламаються, і діти плачуть. Але ж іграшки такі прекрасні, що не грати з ними неможливо. 
- Пройде зовсім небагато років, - посміхнувся старець, - і хтось подарує їм своє серце. Може бути, це навчить їх поводитися з цим безцінним даром хоч трохи акуратніше?


Як навчити читати в захоплюючій формі

Як легко і просто навчити дитину читати? Деякі діти починають цікавитись літерами вже з перших днів перебування в дитячому садку. Практично без будь-яких проблем вони самостійно засвоюють основи читання. Більшість же малюків на початку шляху в захоплюючий світ літер потребують певної підтримки батьків. У цій статті ви знайдете підказки, які допоможуть вам зробити так, щоб ваша дитина почала читати швидко й без стресу.

Пограйте з дитиною в гру, яка допоможе їй навчитися читати

Отже, як же навчити дитину читати так, щоб вона не відчувала тиску на себе? Пам'ятайте: навчання читання повинно бути веселим і захоплюючим! У книгарнях і магазинах іграшок пропонується велика кількість ігор та інших посібників, покликаних допомогти дитині навчитися читати. Але ж ви можете зробити їх удома власноруч, разом зі своїм малюком. Діти люблять майструвати щось з батьками, а тому, для них це будуть приємні моменти, які зміцнюватимуть ваш родинний зв'язок. Не виключено, що ваш маленький учень уже під час вирізання та приклеювання певних елементів навчиться читати багато нових слів!

Більшість цих ігор заснована на одному й тому ж принципі з'єднання літер або цілих слів із зображенням на картинці. Версій дуже багато, конкретний вибір у першу чергу залежить від того, на якому рівні навчання в даний час знаходиться ваша дитина.

Якщо вона ще не знає літер і відчуває труднощі в тому, щоб хоча б на мить зосередити на них свою увагу, почніть з найпростішої версії: виріжте з газет або старих книжок-розмальовок картинки, назви яких будуть зрозумілі дитині й не викличуть ніяких проблем: троянда, кінь, слон, собака, кішка, чашка тощо.

Приклейте їх на картонки, які за розміром будуть на 2–3 см більше, ніж самі картинки. Ви можете намалювати їх самі. Дитина, напевно, із задоволенням підтримає це починання, малюючи, наприклад, квіточку, м'яч або сонце. Малюнки не повинні бути ідеальними, важливо, щоби було зрозуміло, що на них зображено, а також щоб ви разом під час їх створення добре повеселились.

Далі на кожній картинці напишіть літеру, з якої починається її назва. «С» на зображенні із собакою, «Т» – з телефоном, «Д» – з будинком тощо. На інших картонках (вони можуть бути іншого кольору) напишіть тільки літери, по одній на кожній, без будь-яких зображень. Завдання дитини полягає в тому, щоби підібрати картонці з картинкою ідентичну пару у вигляді картонки з літерою. Ця проста гра зверне увагу малюка на зовнішній вигляд літер, допоможе запам'ятати й пов'язати їх із конкретними словами. Коли вам набридне підбирати пару з кількох запропонованих, ви можете з'єднати всі картонки й перемішати їх, а потім грати по пам'яті, також відшукуючи пару.

Наступний етап навчання читання

Цей етап уже трохи складніший. У вигляді відомих нам уже картонок без картинок напишіть не перші літери, а цілі слова, й попросіть, щоб малюк пов'язав їх з ілюстраціями. Можна спробувати інший варіант: підпишіть картинки цілими словами, а на чисті картонки перепишіть їхні назви, але не цілим словом, а по одній літері на картонці. І попросіть дитину скласти їхню назву, як пазл, дивлячись на підпис під картинкою в якості зразка. Спочатку давайте їй тільки одне зображення й відповідні йому літери, потім, коли вона вже з легкістю буде виконувати це завдання, дайте 2–3 картинки й перемішані літери до них. Це чудовий спосіб покращити навички аналізу та синтезу, необхідні для читання.

Картонки, підписані цілими словами, можуть також використовуватися для гри у словесне доміно. Ви повинні розташовувати картонки одну за одною так, щоб наступне слово починалось на останню літеру попереднього, наприклад: кавун – ніж – жук – комар...

Навчання читання від прочитання літер до цілих слів

У процесі навчання читання важливі терпіння й систематичність. У багатьох дітей виникають проблеми із прочитанням певної послідовності літер у вигляді цілого слова. Уголос вони можуть вимовляти навіть важке для відтворення слово, але не справляються з тим, щоби з'єднати його по літерах. А ще читають так, як вчили називати кожну літеру – «зе», «ел», «те». Замість «золото» читають «зеелотео», замість «кактус» – «каакатеуес». У декого цей етап може тривати протягом кількох місяців.

Не підвищуйте голос на дитину, не лякайте її. Спокійно повторюйте слово, яке вона щойно прочитала, тільки у правильній формі. І в жодному разі не відбивайте в неї бажання читати. Чим частіше вона буде стикатися з літерами, тим швидше читання перестане становити для дитини певну складність. Намагайтеся, щоб це не було для неї стресом, а лише задоволенням і радістю.

Використовуйте книги для малюків, спеціально призначені для навчання читання. Вони ваблять барвистими ілюстраціями, розповідають особливі історії, в яких багато коротких слів і мало складних для вимови літерних поєднань (фт, шт, чт, тш...), які ускладнюють читання маленьким читачам. Ви можете самі прочитати всі речення, а потім показати дитині якесь слово й попросити, щоб вона прочитала його самостійно. Можна читати по черзі: одне слово ви, одне маля.

У багатьох дітей у віці 5–6-ти років є улюблена казка. Щодня вони просять її прочитати, знають її напам'ять, виправляють батьків, коли ті пропускають або міняють якісь слова. Якщо у вашої дитини теж є улюблена розповідь або казка, читаючи її, спеціально обговорюйте її час від часу, після чого просіть дитину, щоб вона перевірила разом з вами текст. Наприклад, чи мав замок сім веж чи, може, їх було чотири, або якого кольору була сукня принцеси – золотого чи срібного тощо. Залишайте для дитини книжку на ліжку, на столі, на сидінні в машині. Швидше за все, в якийсь момент вона відкриє її й почне робити вигляд, ніби читає, відтворюючи історію по пам'яті. А вже через якийсь час почне читати насправді.

Метод складів прискорює навчання читання

Щоб уникнути складнощів зі складанням літер у слова, можна спробувати метод «цілого слова», тобто показувати дитині картинку з підписом і читати цю назву вголос. Дитина повинна одночасно бачити метелика, чути слово «метелик» і дивитись на літери, з яких воно складається.

Також останнім часом у навчанні читання дуже популярним став метод складів, який полегшує та прискорює цей процес. Мова йде про те, щоб не вчити дитину читати літери як «зе/з», «ес/с», «ел/л», а відразу показувати їй склади. На першому етапі необхідно читати або казати дитині слова, що складаються з кількох складів, і просити при цьому постаратись відчути їхній ритм. Ділимо слова, вимовляючи «ма-ма», «со-ба-ка». Потім записуємо на картонках склади і складаємо з них слова разом з дитиною.

Форми такої діяльності можуть бути різними: можна приклеювати склади на кубики, картонки, порожні пляшки від напоїв, розрізати навпіл паперові тарілки й на кожній половинці (або третині) написати склад або грати складами в доміно. Для початку уникайте сусідства двох чи трьох приголосних або голосних. Прямі, відкриті склади типу «зи-ма», «лі-то», «ка-ша» на першому етапі будуть найкращим варіантом.

Якщо ви проявите терпіння, творчий підхід і позитивне ставлення, ваша дитина вже дуже скоро навчиться читати, і ви вже не зможете відірвати її від книг!

ПРИТЧА ПРО ТЕ, СКІЛЬКИ ЧАСУ ВАРТО ПРИДІЛЯТИ ДІТЯМ

батько ы син

Після нелегкого робочого дня повернувся батько додому. Час був пізній, він змучився і втомився, але зрадів, побачивши, що п’ятирічний син чекає його на порозі будинку.
– Тату, – привітавши батька, тихо промовив малюк, – можеш відповісти? Я чекав, щоб запитати …
– Звичайно, питай! – Вигукнув батько.
– Скільки грошей ти отримуєш?
– Та хіба це твоя справа ?! Нема чого тобі про це знати!
Дитина підняла на нього сумні очі.
– Я дуже-дуже прошу тебе, скажи, скільки ти заробляєш за одну годину?
– Ну, припустимо, п’ятсот. І що далі? Тобі-то яка різниця?
– Будь ласка, тато, – дуже серйозно промовила дитина, – позич мені триста рублів.

Батько вийшов з себе і закричав до сина:
– Ти поводиш себе огидно! Я так втомився, але змушений стояти тут і слухати твою порожню балаканину! Думаєш тільки про іграшки, чекав мене лише для того, щоб випросити грошей на всякі дурниці!

Опустивши голову, хлопчик зник за дверима дитячої. А батько, розсерджений і засмучений, так і стояв, притулившись до стіни. «От нахаба, – думав він, – який же мій син егоїстичний. Однак … Може, і я був не в усьому правий? .. Я даремно на нього накричав, адже зазвичай дитя ніколи не просить у нас з матір’ю грошей. Значить, дитина звернулась до мене неспроста».

Він тихенько зайшов до кімнати сина і сів біля дитячого ліжка.
– Ти ще не заснув, мій хороший? – Шепнув він.
– Ні, я лежу і думаю …
– Не гнівайся на мене, синку, я сьогодні страшенно втомився, тому й нагрубив тобі. Ось, візьми гроші і, будь ласка, вибач мене.

Малюк обійняв батька за шию, його оченята радісно засвітилися.
– Тату, спасибі, велике-велике спасибі!

Хлопчик витягнув з кишені піжами кілька зім’ятих банкнот і додав до них щойно отримані купюри. Батько знову почав бурчати:
– У тебе, як виявилося, предостатньо грошей, а ти скупишся і просиш ще.
– Ні, татко, мені якраз цих трьохсот не вистачало. Ось тепер я зібрав рівно стільки, щоб купити одну, всього лише одну годину твого, тату, часу. Можна? Я дуже прошу, прийди завтра трохи раніше, щоб ми сіли вечеряти всі разом: ти, мама і я …


Як привчити дитину до дисципліни

Одна з фундаментальних цілей виховання – навчити дітей самодисципліни. Деякі батьки вважають, що запорукою ефективної дисципліни є покарання. Але якщо мами й тати вивчать і будуть застосовувати наведені нижче поради, такі явища, як крики та шльопанці, зникнуть, і між батьками та дітьми встановляться теплі й довірливі стосунки.

Керівні принципи стосунків батьків і дітей

  • Постарайтесь регулярно знаходити час для того, щоб весело проводити його з вашою дитиною.
  • Батьки ніколи не повинні суперечити один одному в питаннях, що стосуються дисципліни, у присутності дітей.
  • Ніколи не віддавайте дитині розпорядження, якщо не можете проконтролювати їх виконання.
  • Будьте послідовними, тобто винагороджуйте або карайте за певний прояв поведінки одним і тим же способом на постійній основі.
  • Узгодьте, який прояв поведінки є бажаним і небажаним.
  • Домовтеся про те, як реагувати на небажаний прояв поведінки.
  • Як можна більш ясно донесіть до дитини, чого вона повинна очікувати, якщо проявить небажану поведінку.
  • Доступно поясніть, що є небажаною поведінкою. Недостатньо сказати «У твоїй кімнаті безлад». Безлад треба визначити конкретно: «Ти залишив брудний одяг на підлозі, брудні тарілки на столі й не застелив ліжко».
  • Після того як ви заявили про свою позицію, а дитина їй чинить опір, припиніть її відстоювати. Просто викладіть позицію ще раз, а потім перестаньте відповідати на заперечення.
  • Зверніть увагу на поступові зміни в поведінці. Не слід очікувати занадто багато. Заохочуйте поведінку, яка наближається до бажаної мети.
  • Пам'ятайте, що ваша поведінка є моделлю поведінки ваших дітей.
  • Якщо один з батьків проводить з дитиною виховну бесіду, а інший у цей момент входить у кімнату, другий з батьків не повинен втручатись у виховний процес.
  • Винагороджуйте бажану поведінку словесно, підбадьорливими дотиками або чимось матеріальним, таким як іграшка, їжа або відвідування зоопарку.
  • Обоє батьків повинні нести рівну частину відповідальності, що стосується дисципліни дитини.

Три підґрунтя ефективного виховання

Дисципліна повинна бути:

  • Непохитною. Наслідки небажаної поведінки необхідно чітко сформулювати, а потім неодмінно реалізувати у випадку її виникнення.
  • Справедливою. Покарання мусить відповідати неслухняності. Крім того, у випадку повторення проявів негативної поведінки наслідки повинні вказуватися заздалегідь, щоб дитина знала, чого очікувати. Суворе покарання не є необхідним. Простий штраф у вигляді заборони на ігри протягом певного часу може бути цілком ефективним, якщо він використовується послідовно щоразу, коли має місце прояв небажаної поведінки. Крім того, винагороджуйте дитину за періоди часу, такі як частина дня або цілий день, коли дитина не заслужила жодного штрафу чи отримала всього лише одне зауваження.
  • Дружньою. Коли ви кажете дітям, що вони поводились неправильно або попереджуєте їх про небажану поведінку, використовуйте дружній, але непохитний стиль спілкування, нехай вони знають, що у випадку порушення домовленості отримають «спільно узгоджений» штраф. Попросіть їх подумати та згадати, що вони повинні робити інакше, щоб у майбутньому уникнути небажаних наслідків. «Ловіть» їх на позитивному й заохочуйте за відповідну поведінку.

Модель стосунків батьки-наставники

  • Постарайтесь побачити себе в ролі наставника своїх дітей. Демонструйте їм у деталях, як би ви хотіли, щоб вони поводились. Допоможіть їм підтримкою поряд з конструктивною критикою.
  • Замість того щоб казати дітям, що не треба робити, навчіть і покажіть їм, що вони повинні робити.
  • Коли діти роблять щось добре, використовуйте похвалу, яка містить деталі. Скажіть: «Мені подобається, як ти ____, коли ти ____». Будьте конкретними.
  • Допоможіть дитині навчитись виражати словами те, що вона відчуває. Скажіть: «Ти, здається, засмучений», «Як ти себе почуваєш?», «Ти виглядаєш, як ніби гніваєшся через те, що ____», «Твої почуття абсолютно виправдані».
  • Спробуйте побачити ситуацію очима ваших дітей. Уважно прислухайтесь до них. Постарайтесь уявити психологічну картину того, як це буде виглядати для них.
  • Використовуйте м'який, упевнений тон голосу, щоб переспрямувати їхній настрій, коли вони засмучені.
  • Будьте уважним слухачем. Використовуйте зоровий контакт. Фізично опускайтеся до рівня маленьких дітей. Не переривайте їх. Ставте відкриті запитання, а не ті, на які можна відповісти «так» чи «ні». Повторіть їм те, що ви від них почули.
  • Переконайтесь у тому, що діти розуміють ваші вказівки. Попросіть їх повторити сказане.
  • По можливості дайте дітям вибрати, коли і як виконати ваше прохання.
  • Придумайте невербальний знак (жест), який буде повідомляти дітям про те, що вони поводяться невідповідним чином і повинні змінити свою поведінку. Це допоможе їм відповісти на ваше прохання й не засмутить їх.

Використання винагороди в позитивному вихованні

  • Завжди, коли це можливо, намагайтесь використовувати винагороду або похвалу, щоб мотивувати дитину покращити свою поведінку.
  • Для дітей молодшого віку можете використовувати «правило бабусі». Скажіть: «Коли ви підберете весь свій одяг, можете йти гратись». Переконайтеся, що ви використовуєте слово «коли», а не «якщо».
  • Об'єднуйте винагороду зі штрафами у випадку серйозних порушень. Скажіть: «Щоразу, коли ти ____, ти будеш позбавлений ____. Якщо ти весь день (півдня тощо) проведеш без зауважень, ти отримаєш нагороду у вигляді ____».

Застосування цих практичних порад повинно допомогти батькам набути навичок виховання дітей у віці від малюків до підлітків у питаннях самодисципліни, заохочення дітей для позитивного сприйняття самих себепокращення комунікації й побудови позитивних стосунків.


Дитина має відчути, що її люблять, 
але батьківська любов повинна бути… мудрою

Любомир ГУЗАР

+ Блаженніший Любомир (Гузар)
Кілька тижнів тому був опублікований мій матеріал на тему "Відповідальність перед дітьми та молоддю". Головною думкою його було те, що дитина від перших днів свого існування потребує любові батьків: так вона зможе належно розвиватися і закласти тривку основу для всього свого життя. Тому основне завдання батьків — створити належну атмосферу любові.

До батьків, які несуть властивий тягар відповідальності за розвиток нащадків, з роками долучаються педагоги різних рівнів — від садочка і до вищих навчальних закладів. Крім вчителів, важливий вплив на той розвиток мають душпастирі, а навіть усе суспільство, особливо коли йдеться про формування майбутнього зрілого громадянина.
Схоже на те, що досить багато людей переглядало цю колонку. Хоча було обмаль письмових коментарів, натомість до мене дійшло багато усних зауваг на цю тему.

Хочу поділитися з шановними читачами двома темами, які серед інших дійшли до моїх вух і які я вважаю надто важливими, щоб не звернути на них свою і вашу увагу.

Перша тема — це питання, як треба розуміти поняття "любов до дитини". Усі читачі попередньої колонки одностайно підтримали мою позицію, що дитина мусить бути люблена, мусить відчути любов своїх батьків.
Звертаю увагу на це твердження, бо мені видавалось дивним, що декотрі читачі вкладають у поняття любові до дитини і говорять про це. Вони вважають, що любов дитини полягає в тому, щоб потурати всім її забаганкам: те, що дитина хоче, треба їй дати, ні в чому дитині не відмовити. Переважно так говорили батьки, у сім'ях яких є тільки одна дитина.
Хотів би я запобігти такому, на мою думку і на думку багатьох інших людей, хибному уявленню.
До таких дітей, яким усе дозволяють і ні в чому не відмовляють, ми звичайно застосовуємо назву "розпещена дитина". Вживаю таке словосполучення не тільки задля того, щоб засудити батьків, які дотримуються такого стилю виховання, а щоб на противагу цьому представити, що вважаю правильним розумінням тої любові, якої дуже потребує дитина.
Безумовно, дитина має відчути, що її люблять, але батьківська любов повинна бути, наважуюся сказати, мудрою. Що маю на думці, вживаючи слово "мудра"?

Батько й мати, творячи атмосферу любові, повинні дати відчути дитині її гідність і гідність інших людей — старших і таких самих, як вона, дітей.
Важливим елементом у такому здоровому і творчому підході є дисципліна, або лад. Дисципліні повинні підпорядковуватися всі члени сім'ї, передусім батьки: на все є свій час і щодо всього певна позиція.

Ця дисципліна без зайвого нав'язування та шуму є нормальною обставиною сімейного життя. Дитина, виростаючи в умовах такої дисципліни, сприймає її як самозрозумілу обставину і дотримуватиметься її в дальшому житті.
Наступна важлива річ, яку повинні брати до уваги батьки і педагоги, — кожну дитину належить виховувати в дусі бажання робити добро іншим, чи батькам, чи товаришам, чи братам і сестрам.
Одне слово, потрібно плекати любов не тільки до себе, а й до ближніх. На мою думку, тільки в такий спосіб можна "виростити" щасливу людину, бо розпещена дитина раніше чи пізніше почуватиметься нещасною, тому що не завжди зможе отримувати все так легко, як їй це вдавалося в дитинстві.
Завершуючи розмову про першу тему, якою повинна бути любов до дитини, даю шановним читачам нагоду для роздумів.

Друга тема, на яку звернув увагу не один коментатор, цілком іншого характеру. Вона неприємна, дехто навіть каже — викликає тривогу.

Для нікого не таємниця, що в нашому народі є певне число студентів (не знаю точно скільки), які не стараються вчитися, а купують добрі оцінки в заліковій книжці.
Є ще інша група, яка купує диплом, документ про закінчення навчання, — документ, який дає право працювати, виконувати певний фах. Ці люди також не вчаться, не докладають жодних зусиль.

Є ще третя група людей, які купують академічні ступені кандидатів чи докторів наук. Це вже такі люди, які обіймають певні посади, але хочуть "просунутися вище" або могти хвалитися, нібито одержали визнання як науковці.

Це все неприємно, прикро, навіть драматично. Чому? Хто з нас схоче стати клієнтом чи пацієнтом таких "фахівців". Люди, які купують свою посаду, свій нібито професійний статус, не можуть мати довір'я.

А таких "фахівців" у нашому народі багато і це породжує в суспільстві тривогу.

Однак хотів би сказати кілька слів про те, на що (чи на кого!) конкретно наші усні коментатори звернули увагу, так би мовити, ще з більшою тривогою. Вони говорили не так про тих, які купують оцінки, дипломи чи академічні ступені, як про тих, хто їх продає.
Бо хоча нелегко зрозуміти, чому люди не вчаться, не докладають зусиль, а купують собі професію (може, причиною є лінивство, погані звички, неналежне виховання), у будь-якому разі більш негативно сприймаються ті, хто ці оцінки, дипломи чи академічні ступені продає.

Острах людей, які звертають увагу на таку ситуацію, явно небезпідставний, бо йдеться тут, скажу без перебільшення, про саморуйнацію держави. Хто в цьому винен: ректори, викладачі, вчителі чи, може, державна влада, яка належно не забезпечує тих людей або не приділяє уваги тому, що вони роблять?

Кілька місяців тому науковці проводили демонстрацію під стінами Верховної Ради України, домагаючись пошани до їхніх прав. Годі уявити собі щось подібне в будь-якій державі в західному світі, де викладачі університетів чи інших вищих навчальних закладів мають велику повагу, бо є важливою частиною інтелектуальної еліти.
Необхідно поставити питання руба і шукати відповіді, чому така демонстрація є можлива в Україні.

Автор цих рядків відчуває, що ті усні коментатори, які висунули проблематику підкупу і продажності, вболівають за долю нашого народу.
Щоб хоч якось підтримати цих стривожених людей, підсумую їхні побажання в трьох пунктах. Ці побажання не стосуються праведних людей, які належно виконують свою педагогічну діяльність, а скеровані до тих, хто нею торгує.

Перше: не руйнувати в молодих, навіть грішних людей, довіри до їхніх вчителів.

Друге: категорично не приймати дарунків.

Третє: незважаючи на будь-які обставини чи спокуси, берегти свою високу гідність.

Як ми можемо рятуватися в ситуації, яка склалася в нашій держав? Нехай ті, хто в будь-який спосіб у цьому винен, вдаряться в груди і шукають правильного розв'язку. Вихід є, його треба тільки щиро прагнути для добра нашої держави, для добра нашого народу, а передусім — для добра майбутніх поколінь.

+ Блаженніший Любомир (Гузар)



Наша з вами мета допомогти кожній дитині піднятися цими сходинками до успіху


 

ДУЖЕ ГАРНИЙ САЙТ "ДИТЯЧИЙ ПСИХОЛОГ" (20 ВИСЛОВЛЮВАНЬ Ю.Б. ГІППЕНРЕЙТЕР ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ)

https://dytpsyholog.com/2015/10/28/20-%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%8C-%D1%8E-%D0%B1-%D0%B3%D1%96%D0%BF%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%80%D0%B5%D0%B9%D1%82%D0%B5%D1%80-%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B2%D0%B8/


Download
Збірка графічних диктантів для учнів
Збірка графічних диктантів.pdf
Adobe Acrobat Document 3.2 MB

Як робити звуковий аналіз слів?

Діти навчилися ділити слово на склади, звуки. Тепер засвоюють звуковий аналіз слів. Тому для успішного виконання домашніх завдань з дітьми вам потрібно знати слідуюче:

1. Вимовляйте слово чітко, проспівуючи й визначте голосні звуки по порядку (наприклад:

миска – мииис – кааа, голосні звуки – [и], [а]). Не вставляйте між голосними додатково сполучник і – це може запутати дитину (наприклад: вази – не [а] і [и], а просто [а], [и]). Одночасно спитайте, скільки складів й повторіть правило: скільки в слові голосних, стільки ж і складів.

2. Виділіть перший звук (назвати його не [ве] ,а [в], не [зе], а [з]).

3. Виділіть всі послідуючі звуки, чітко їх називаючи (якщо є м’який знак, то вимовляти потрібно м’яко, а не твердо, наприклад: ліс, перший звук [ль], а не [л].

4. По мірі назви звуків викладайте позначення кожного звуку (голосний – позначається кружечком – О, твердий приголосний – одна рисочка, м’який приголосний дві рисочки =.

мак   — О —

сало   — О — О

хліб   —  = О —

 Пам’ятайте: одна й та ж  сама буква може позначати два різних звуки – твердий і м’який. Наприклад: дим- дім, лоб-льох.

- У парах слів буквене позначення однакове – д, л а звукове різне ([д – дь], [л-ль]);

- В українській мові налічується 10 м’яких приголосних звуків: [дь], [зь], [нь], [рь], [сь], [ть], [ць], [дзь], [йь], [ль];

- Решта звуків – тверді;

- Звук [й] – тільки м’який;

- Звуки [ч], [щ] – тільки тверді;

- Звук [щ] завжди позначає два звуки [шч];

- В системі голосних в українській мові є  6 звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і]. На письмі вони позначаються буквами: о, у, е, и, і, я, ю, є, ї;

- Букви я, ю, є на початку та в середині слова, після голосного в кінці слова позначають два звуки ([й]+[а]= [я], [й]+[у]= [ю], [й]+[е] =[є]). Наприклад: яма (йама) ,юшка (йушка), єнот (йенот), їжак (йіжак), маєток (майеток);

- Буква ї завжди позначає 2 звуки: їм (йім), напоїв (напойів);

 ПОДВІЙНЕ ЗНАЧЕННЯ БУКВ Я, Ю, Є, Ї, МОЖНА ПОКАЗАТИ СХЕМАТИЧНО:

Виконуємо звуковий аналіз слова

 - М’якість приголосних позначається ще буквою і та м’яким знаком, який окремого звуку не позначає. Наприклад: ліс (льіс), кіт (кьіт), сім (сьім), сіль (сьіль), льох (льох).

 6. Приступайте до викладання слів буквами( слова тільки з тими буквами, які діти вже вивчили).

7. Якщо дитина пропустила якісь букви, не вказуйте зразу на них, дайте спочатку їй самій знайти помилку.

8. Обов’язково похваліть дитину, порадійте її успіху.

Як дорослим адаптуватися до першокласника

Джерело: http://www.pedrada.com.ua/article/209-yak-doroslim-adaptuvatisya-do-pershoklasnika

Основна мета початкової школи — приохотити, а не приневолити дитину до навчання, власне, до учіння як самостійної пізнавальної діяльності. Навчити дитину вчитися, вона має з радістю отримувати задоволення від саморозвитку. Розглянемо, які є складнощі на початку шкільного навчання та як їх долати Зверніть увагу на першокласника: йому лише шість років. Навіть якщо він мудрий — та майже дорослий! — але ж досі дошкільник. Його психофізіологічні можливості надто хиткі, недозрілі — а тому надзвичайно вразливі. Згадаймо лише невтішні висновки медиків про різкий спад показників фізичного здоров’я дітей із початком шкільного життя. Для всіх дітей початок шкільного життя — серйозний крок і здебільшого стресовий. Звісно, можна вважати це нормальним явищем, немовбито діти мають навчатися адаптуватися до нових умов. Дехто навіть переконаний, що такий стрес корисний для дитини: підштовхне її «схаменутися», стати серйознішою, відповідальнішою тощо. «Дивися, Андрійку, не слухаєшся мене зовсім. Ось школа почнеться — побачиш, як буде несолодко!», «Ой, Галинка наша така бешкетниця! Зовсім не хоче слухати! Хоч би школа швидше почалася, може, приструнять її, щоб зовсім не відбилася від рук», «Не морочте йому голову, хай бавиться! Ось піде до школи, тоді все скінчиться: там швидко вишикують». Такі оціночні судження можна почути скрізь, де йдеться про першокласників. Але основна мета початкової школи — навчити дитину вчитися: самостійно, охоче, активно та з задоволенням. Навчити так, щоб не відохотити прагнення знань упродовж життя. І це не гучні слова: хіба не цього ми бажаємо подумки дитині, коли мріємо про її майбутнє? Дорослим слід не терпіти, не чекати, доки дитина адаптується до школи й почне вчитися «нормально», а всіляко допомагати безболісно пережити всі складнощі адаптаційного (первинного) етапу і відкривати горизонти учіння — крок за кроком, неспішно, але радісно, впевнено, з любов’ю і терпінням. Це завдання одночасно і для родини, і для вчителя. Дорослі мають адаптуватися до першокласника, а це означає: пізнати його таким, яким він є вивчити всі його індивідуальні особливості зрозуміти всі «примхи» та прийняти його. Не кожен учитель виконує своє найперше завдання: пізнати, прийняти душею і закохати у себе маленького учня. А саме розв’язання цього завдання відкриває педагогу можливість повести за собою у безмежний світ знань «…і стрімкий бурхливий струмок, і повноводну річку з ледь помітною течією». У перші ж хвилини зустрічі учитель має побачити, що кожна дитина перед ним — це чуйне, ніжне, сприйнятливе серце та допитливий розум. Вікові особливості школярів-шестирічок кожен учитель знає. Але в який спосіб ці вікові закономірності виявляються у кожної конкретної дитини — щоразу загадка і нова розгадка-картинка. Як і коли має сказати дорослий свої слова, яким поглядом і тоном висловлювати свої поради та зауваження, щоб вони слугували відточенню дитячої душі? «Десь у потаємному куточку серця в кожної дитини своя струна, вона звучить на свій лад, і щоб серце відгукнулось на моє слово, треба настроїтися самому на тон цієї струни» — так розумів свою виховну ціль Василь Сухомлинський. Складнощі на початку шкільного навчання Багаторічні спостереження за першокласниками дають підстави виокремити основні причини труднощів у період входження у шкільне життя. Нерівномірність розвитку Найчастіше можна зустріти дітей, у яких розвиток пізнавальної сфери відносно вікових норм випереджає розвиток довільної регуляції поведінки. Загалом з поведінки таких дітей протягом першого періоду шкільного життя — і навіть усього першого півріччя — складається враження, що вони інфантильні. Вони ніяк не можуть «вписатися» у шкільний ритм, зокрема: не вміють чути з першого разу неспроможні швидко зорганізуватися на роботу, а тому «випадають» із процесу діяльності вимагають до себе підвищеної уваги та допомоги дорослого. Усе це викликає в дітей справжні душевні страждання, які посилюються на тлі високого рівня їх інтелектуального розвитку. Зрозуміло, що тут потрібен доброзичливий, тактовний індивідуальний підхід до кожного учня з перших кроків шкільного життя. Шкільний ритм слід адаптувати до рівня розвитку шестирічок та поступово «вирівнювати» їхню пізнавальну сферу і довільну регуляцію поведінки. Недостатній розвиток мислення Наступну підгрупу дітей становлять ті, хто прийшов до школи з недостатнім розвитком мислення, насамперед з інформативною обмеженістю та низьким рівнем мисленнєвих операцій (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, розмірковування, розумові висновки). Усе це спричиняє перешкоди на шляху розв’язання шкільних завдань, а саме: нездатність створювати внутрішній план дій постійна потреба в додаткових наочних опорах, а отже — і необхідність мати більше часу на виконання завдання, втомлюваність і знижена успішність, спад мотивації учіння. Діти з недостатнім розвитком мислення в перші дні навчання зазвичай не виявляють своїх відмінностей, легко входять у колектив однолітків, налагоджують стосунки. Щоправда, часто вони читають побуквеним способом. А от проблеми починаються, коли навчальні завдання передбачають застосовувати порівняння, аналіз і узагальнення (подивитися, вдивитися, помітити, порівняти, виділити, обґрунтувати тощо). Тут і виявляється інтелектуальна пасивність цих дітей. Складність виявлення основної причини такої пасивності в тому, що діти з недостатнім розвитком мислення спершу демонструють цілком втішні ознаки: слухняність, акуратність, працелюбність, старанність, прихильність до занять з малювання чи конструювання, вміють гратися з однолітками. Лише поступово вчитель помічає, що дитина уникає більш-менш складних завдань, не бере участі в обговоренні пізнавальних ситуацій, їй не властиві ініціативні дії, помітна відсутність інтелектуальних емоцій (як то подив, захоплення, радість успіху). Згодом стає помітною знижена працездатність при інтелектуальному навантаженні, пасивність і  байдужість через відчуття втоми. Комбінована неготовність Малочисельною, але досить тривожною, є підгрупа дітей з так званою комбінованою неготовністю до учіння в школі. Йдеться про педагогічно занедбаних дошкільників. Часто їх лишають ще на рік поза школою, «закриваючи очі» на те, що нікому надолужувати відставання, тому чисельність дітей цієї підгрупи з року в рік зменшується надто повільно. Недорозвиненість дрібної моторики Найбільшу підгрупу, до якої входять також представники й інших підгруп, складають діти з недорозвиненою дрібною моторикою. Серед них привертають увагу ті, у кого рівень розвитку мовленнєво-мисленнєвих операцій цілком достатній. Тому дорослі одразу не включають таких дітей у групу ризику. І лише згодом, коли вони проявляють небажання вчитися, дорослі починають бити на сполох. Варто нагадати, що для кожної дитини з недорозвиненою дрібною моторикою вправи з письма є надзвичайно важкими. Для учня це майже шокова ситуація, адже він давно читає, рахує, друкує-пише і дуже хотів до школи. До того ж батьки надто впевнені, що їхня дитина чудово підготовлена до учіння в школі. Дитина старається, напружуючи всі сили, виконувати завдання з письма. Але вона бачить низький результат своїх зусиль — і до фізичної втоми додаються моральні страждання. А тут ще й дорослі зі своїми здивуваннями, оцінними судженнями на кшталт «Подивись, як ти пишеш!», «Ти ж до школи ходиш!», «Хіба так пишуть хороші учні?». Часто-густо дорослі починають негайно тренувати руку дитини в додатковому письмі у «чорнових зошитах», і якщо учитель теж пропустить момент — «замучать» дитину своїм навчанням та відіб’ють охоту відкривати радощі пізнання. Набагато складнішими є труднощі учнів, яким, окрім недорозвиненості моторики, притаманні відставання розвитку мовлення та мислення. Очевидно, що такі діти не можуть без спеціальної індивідуальної роботи і без індивідуального режиму навантаження адаптуватися до шкільного життя. Оволодіння письмом Зауважте зрештою, що письмо — це титанічна робота для дитини в період оволодіння графікою. Водночас для шестирічного учня це ще й нецікава праця. А після першої втоми вона стає небажаною. Це і є психофізіологічна специфіка дозрівання дрібної моторики. Щоб уявити, який біль відчуває маленька дитина, перенапружуючи м’язи при письмі, дорослим варто згадати страждання від болю при запаленні м’язів. Стан емоційного дискомфорту (небажаність діяльності) у поєднанні з фізіологічним (відчуття болю) є впевненим кроком до неврозу — писального спазму у дітей. Звісно, завдання розвитку дрібної моторики наскрізно проходить через усю освітню програму у дошкільному закладі. Але здебільшого підготовку руки до письма починають на фінішному етапі дошкільного дитинства. Кількість дітей, не підготовлених до письма, залишається критично великою. Можливо, тому для першокласників часто обирають зошити з численними заштриховками, розмальовками та іншими графічними вправами — і це додатково до завдань власне з письма. Тож педагог має подбати про належний режим графічних вправ: коли, як, де і скільки хвилин можуть писати діти. А ще — широко практикувати спеціальні вправи для тренування дрібної моторики дітей. Це завдання психологічної служби як дошкільного закладу, так і початкової школи. Зниження якості письма є стовідсотковим сигналом для дорослого зупинитися та зупинити дитину, навіть якщо вона пише менше двох хвилин. Найважчу роботу — письмо — у першому класі варто перемежовувати з іншими видами діяльності: читанням, рахуванням, малюванням тощо. Здатність дитини виробляти звичку писати, не втомлюючись, є абсолютно індивідуальною. Слушне запитання «Чому писати важко, а малювати — ні?» можна пояснити привабливістю завдання для дитини. Адже малювання для неї цікаве, відповідає її інтересам, а писання — привід для прискіпливої батьківської уваги та відповідних оцінок. До того ж, чи замислюється хто над тим, наскільки дитина розуміє, навіщо вона пише всі ці палички, крючечки тощо. Необхідно пояснювати маленькому школяреві, як кожний елемент, який він виписує, складається у конкретну букву. Наприклад, якщо написати один за одним два крючечки, то вийде літера и; якщо ж три — то ш. Поєднавши кружечок із крючечком, отримаємо літеру а. Крючечок із петелькою утворюють у. Серед завдань, які сприяють розвитку м’язів кисті руки, перевагу варто віддавати таким, як: ліплення з глини й пластиліну вирізання ножицями роботи конструктором, що має дрібні деталі, з мозаїкою. Пам’ятайте: ігрова форма завдань є найпривабливішою для дитини. Сприятиме розвитку маленької ручки і допомога мамі на кухні: нарізання овочів, хліба тощо. Такі вправи також є привабливими для дитини, оскільки дають їй змогу почуватися рівноправною з дорослими та впевненою у собі. Адаптація учнів-шестирічок до шкільного життя — то найперше завдання дорослих. І вчителю, і батькам, і іншим дорослим необхідно бути люблячими, терплячими, уважними, готовими підтримати, зрозуміти, заспокоїти, допомогти, запропонувати співпрацю. Словом, зробіть усе, щоб дитина отримувала радість від власних успіхів та прагнула саморозвитку.

Джерело: http://www.pedrada.com.ua/article/209-yak-doroslim-adaptuvatisya-do-pershoklasnika

 


10 кроків назустріч дитині
Януш КОРЧАК
ЗАПОВІДІ ДЛЯ БАТЬКІВ


Не брешіть дітям. Брехня стара як світ.
 Ми обманюємо дитину, виходячи з міркувань одномоментного комфорту, а штраф, який за це платимо, набагато більший і неприємніший.
Найчастіше ми платимо втратою довіри дитини, в гіршому випадку — тим, що у неї вибудовується розрізнена, суперечлива картина світу замість гармонійної та цілісної. У світі, де слова батьків не відповідають дійсності, дитині вкрай важко жити.


Якщо не знаєте, що відповісти дитині, мовчіть і подумайте.
 Допоможіть собі: візьміть тайм-аут. Нічого страшного в словах «я відповім тобі завтра» немає.
Час, який виграли, витратьте на те, щоб сформулювати для себе причини свого страху. Чого боїтеся? Чому не можете чогось сказати? Швидше за все, ви прийдете до того, що боїтеся не за дитину, а за себе, боїтеся, що правда може зруйнувати вас самих. Діти можуть сприйняти будь-яку правду, якщо її нормально сприймає дорослий, який дитині її «підносить». Спочатку впорайтеся самі з собою, потім говоріть з дитиною. Тільки не брешіть!


Знайте: забудькуватість — це теж різновид обману.

Пообіцяли — і забули. І дитина забула.
Потім дитина згадала. І образилась навздогін.
Недобре. Якщо обіцяєте — виконуйте.
Якщо у вас погана пам’ять — записуйте. Якщо згадали, що забули, — поговоріть про це з дитиною. Скажіть, що згадали і що обов’язково виконаєте обіцяне.
Це зміцнює довіру дитини до світу, вчить її дотримувати слова, дає зрозуміти, що ви її поважаєте.


Ніколи не імітуйте спілкування, інтерес, участь.
 Не кажіть: «Ах, як чудово ти намалював», дивлячись при цьому в телевізор.
Або відірвіться від серіалу, або чесно (!) скажіть: «Пробач, дорогий. Я зараз зайнята і як слід не можу подивитися. Я закінчу і подивлюся гарненько, що ти намалював». Знову ж — не обманюйте: коли закінчите — обов’язково подивіться.


Не робіть своїй дитині зайвих подарунків, відкуповуючись за те, що недостатньо приділяєте їй часу.
 За свою відсутність «платіть» присутністю: підіть кудись разом, погодивши прогулянку, даруйте дитині свій час, а не гроші. Спосіб відкуповуватися подарунками за те, що «недолюбили» дитини, — попередник товарно-грошових відносин в любові. А якщо хочете, щоб малюк гідно поводився в магазині, своєчасно розкажіть йому, що таке гроші і звідки вони беруться.


Якщо не праві, щиро просіть у дитини пробачення.
 Дорослі помиляються, коли вважають, що вони непогрішимі й завжди праві. Пам’ятайте: будь-який диктат творить зло.


При першій-ліпшій можливості дозволяйте дитині вибирати
: їжу, одяг, іграшки в магазині. Так вона отримує уявлення про те, що має право на власну думку, і цю думку поважають.


Відмову приймайте всерйоз. 
Якщо ви вважаєте, що дитина має право сказати «ні» в конкретній ситуації, — погоджуйтеся. «Ти хочеш поїхати на вихідні до бабусі?» — «Ні». Отже, не везіть її до бабусі. Інакше не варто було й питати.


Не конкуруйте з другим із батьків за любов дитини.

Всіляко підтримуйте в дитині повагу до нього. Не питайте: «Кого ти більше любиш?» Дитина не повинна відчувати себе винною через те, що в цю мить віддала перевагу комусь із батьків, інакше ви зміцнюєте її в думці, що батьків можна порівнювати і призначати «кращого» або «гіршого».
В ідеалі, кожен із батьків повинен бути незамінною, особливою фігурою.

10 
Хваліть дітей!
 Відзначайте їхні добрі вчинки, їхні успіхи в будь-якій справі. Але не кажіть: «Ти найкращий!» «Найкращим» бути важко!

Януш Корчак

Януш Корчак (пол. Janusz Korczak; справжнє ім’я пол. Henryk Goldszmit; 1878 — 1942) — видатний польський педагог, письменник, лікар і громадський діяч. Педагогічна діяльність Корчака заснована на формуванні в дитячому колективі і в окремих вихованців навичок самопізнання, самоконтролю, самоврядування. У роки окупації Польщі фашистської Німеччиною Корчак героїчно боровся за життя дітей у варшавському гетто, зaгинув в газових камерах Треблінки разом з 200 своїми вихованцями.   http://abetka.ukrlife.org/korchak10.html 

 


Заповіді для батьків від Марії Монтесорі

Тисячі дитячих садочків і програм носять ім’я цієї жінки-педагога, яка принципово змінила підхід до раннього виховання дітей. 
Пропонуємо ознайомитися з дев’ятнадцятьма «заповідями» Монтесорі для батьків.

Марія Монтесорі

Марія Монтесорі

Дітей вчить те, що їх оточує.

Якщо дитину часто критикують, вона вчиться засуджувати.

Якщо дитину часто хвалять, вона вчиться оцінювати.

Якщо дитині демонструють ворожість, вона вчиться битися.

Якщо з дитиною бути чесними, вона вчиться справедливості.

Якщо дитину часто висміюють, вона вчиться бути несміливою.

Якщо дитина живе з почуттям безпеки, вона вчиться вірити.

Якщо дитину часто соромлять, вона вчиться почуватися винуватою.

Якщо дитину часто заохочують, вона вчиться добре до себе ставитися.

Якщо до дитини часто ставляться милостиво, вона вчиться бути терпеливою.

Якщо дитину часто підбадьорюють, вона набуває впевненості в собі.

Якщо дитина живе в атмосфері дружби й відчуває себе потрібною, вона вчиться знаходити в цьому світі любов.

Не говоріть погано про дитину – ні при ній, ні без неї.

Концентруйтеся на розвитку доброго в дитині, у результаті поганому не лишатиметься місця.

Завжди прислуховуйтеся до дитини й відповідайте на запитання, які вона вам ставить.

Поважайте дитину, яка зробила помилку і зможе тепер чи пізніше її виправити.

Будьте готові допомогти дитині, яка шукає себе, й бути непомітними для тієї дитини, яка вже все знайшла.

Допомагайте дитині засвоювати незасвоєне раніше. Робіть це, наповнюючи світ навколо неї турботою, стриманістю, тишею і любов’ю.

У спілкуванні з дитиною завжди дотримуйтеся найкращих манер – пропонуйте їй найкраще, що є у вас самих.  http://abetka.ukrlife.org/montessori.html

 


ЧИТАЧА ПОТРІБНО ВИХОВУВАТИ!

Читача потрібно виховувати, щоденно читаючи дитині для радости. 
Ключем до успіху особи і суспільства є знання.
Ключем до знання і ясности розуму є читання.
Нахил до читання і потяг до книжок потрібно виробляти в дитинстві, читаючи дитині вголос.
Наукові дослідження стверджують, що читання дитині вголос :

• забезпечує емоційний розвиток маляти, підсилює його самостановлення;
• творить міцний зв’язок між рідними і дитям;
• розвиває мову, пам’ять і уяву, вчить мислити, концентрувати увагу;
• розширює загальне знання, сприяє успішному опануванню науки в школі;
• навчає усвідомленню моральних вартостей, допомагає у вихованні;
• запобігає узалежненню від телевізора і комп’ютера.

ДЛЯ ТОГО ЧИТАЙМО ДИТИНІ 20 ХВИЛИН У ДЕНЬ ЩОДЕННО!

Світлина від «Весела абетка».

Як виховати щасливу дитину: 
шість порад від гарвардських психологів

Багато батьків вже втомилися слухати про те, що сучасні технології псують їх дітей.
З усіх сайтів на них ллються потоки інформації про новітні методи і стратегії по вихованню в цифровому столітті.

Однак, як далеко не зайшов би прогрес, є кілька перевірених часом простих істин, які допоможуть виростити повноцінну, добру, впевнену в собі і психічно здорову дитину.

Ділимося з вами шістьма мудрими і такими простими порадами гарвардських вчених по вихованню дітей.

1. Проводьте час зі своїми дітьми

Це основа всього. Регулярно проводити час з дітьми, цікавитися їхніми справами і проблемами, а головне - уважно слухати їх відповіді. Ви не тільки дізнаєтеся про індивідуальні особливості вашої дитини, але і покажете їй, як потрібно проявляти турботу про іншу людину.

2. Завжди говоріть дитині, що вона означає для вас

Згідно з дослідженнями психологів багато дітей не знають, що вони найголовніше, що є в житті батьків. Їм просто потрібно почути ці слова. Тому не забувайте частіше говорити їх дітям - так вони будуть відчувати себе впевненіше.

3. Покажіть, як вирішувати проблеми, а не тікати від них

Наприклад, якщо дитина вирішила кинути футбол, попросіть її пояснити, чому саме вона хоче це зробити і які зобов'язання у неї є перед командою (спільний матч, спільні тренування та інше). Потім, якщо вона все ж таки ухвалить рішення піти, допоможіть їй з цим питанням.

4. Щодня привчайте допомагати і самі будьте вдячні за допомогу

Дослідження показало, що люди, які звикли висловлювати подяку, більш схильні до співчуття, легше вибачають, вони щедрі і люблять допомагати. Тому важливо придумати для дитини щоденний список домашніх справ, за які їй необхідно дякувати протягом всього дня. Психологи також рекомендують батькам нагороджувати дітей тільки за винятковий прояв доброти і старанності.

5. Допоможіть дитині впоратися з негативними емоціями

Психологи стверджують, що здатність піклуватися пригнічується такими негативними емоціями, як гнів, злість, сором і заздрість. Допомагаючи дітям розпізнати і ці почуття, батьки підштовхують їх до вирішення внутрішнього конфлікту. З подібного самоаналізу почнеться їх довгий шлях до того, щоб стати небайдужими, турботливими людьми. Це також важливо для встановлення розумних рамок їх психологічної безпеки.

6. Покажіть їм, що світ набагато більше, ніж здається

Згідно з дослідженнями психологів майже всім дітям цікаве лише вузьке коло їх сім'ї і друзів. Важливо, щоб вони також цікавилися людьми за межами цього кола, які відрізняються від них соціально, культурно і навіть географічно. Ви можете допомогти їм в цьому: навчити бути хорошим слухачем, який вміє поставити себе на місце іншої людини і може відчувати емпатію через зворушливі фільми, фотографії та новини.

У висновку психологи запевняють нас:

Виховання доброзичливої, вихованої, турботливої і морально-етичної дитини - важка праця. Але це саме те, що може зробити кожен з нас. І жодна робота в світі не зрівняється з цією за важливістю і безцінність нагороди.

Запам'ятайте це!